Уявіть Оксану — умовну героїню цієї історії. Це збірний портрет із відповідей тисячі працевлаштованих українок, яких ми торік опитали разом із Research.ua.
Оксані 35, з декрету вона вийшла два роки тому. Компанія тримала за нею місце, а в часи війни Оксана працювала з гнучким графіком і не випадала з професійного життя.
Минув рік, і в її роботі не змінилося нічого. Вона на тій самій посаді з приблизно тим самим рівнем оплати. Оксану не покликали в кадровий резерв, не запропонували додаткового навчання чи менторської програми.
За даними Research.ua, 72 українки зі 100 кажуть, що хочуть розвивати кар'єру.
Цей текст — про відстань між цими двома цифрами. Українські роботодавці навчилися підтримувати жінку на її нинішній посаді, а от просувати її до рівня, де ухвалюються рішення, ще вчаться.
Цього року ми вдруге подивилися на цей розрив очима роботодавців. Наша спільнота започаткувала Національну відзнаку "Лідерство рівних можливостей", бо ми хочемо, щоб гендерна рівність перестала залежати від волі окремого керівника чи компанії. Вона має стати стандартом — в оплаті праці та в доступі до ухвалення рішень.
Затверджену політику рівних можливостей мають 75% учасників, які ретельно заповнили опитувальник. Порівняймо це з нашим дослідженням разом із Research.ua: половина українських працівниць відповіла, що ніколи не чула про подібну політику свого роботодавця. Вибірки різні, тож напряму порівнювати їх не можна.