Їм глина? Через війну Слов'янськ втрачає керамічну галузь

05.11.2026, 06:00◉ 02 min readEditorial team “SHCHO STALOSIA”

До 2022 року Слов'янськ забезпечував 80% українського ринку керамічних та гончарних виробів, а в місті працювали понад 400 підприємств галузі. Обстріли змушують виробників вивозити обладнання і починати справу в інших регіонах.

English translation is temporarily unavailable. The Ukrainian original is shown.

Їм глина? Через війну Слов'янськ втрачає керамічну галузь

До війни Слов'янськ на Донеччині був центром керамічного виробництва України. У місті працювали чотири сотні підприємств – від невеликих родинних майстерень до великих заводів.

У часи радянської окупації продукція Слов'янського керамічного комбінату експортувалася за межі СРСР, однак в умовах ринкової економіки комбінат не вижив через великі енергетичні затрати.

За роки незалежності виробництво кераміки стало однією з основних сфер діяльності міста. Гончарні вироби зі Слов'янська продавалися не тільки на Донеччині, а й по всій країні, нерідко у вигляді місцевих сувенірів. Глечики, тарілки, вази – усе це можна було купити від Карпат до Криму.

У місті виникали промислові та крафтові виробники – понад 400 підприємств. Для одних кераміка була бізнесом, для інших – ремеслом, яке передавали поколіннями, а для Слов'янська вона стала частиною місцевої ідентичності.

Details

Брати Анатолій, Михайло і Віктор Левіти заснували "Южно-октябрьські глини "Юг" у 1993 році. Компанія розробляла родовища в Слов'янському та Добропільському районах. У 1995-му підприємство спільно з англійською компанією WBB заснувало фірму "Глини Донбасу".

Context

Розвитку галузі сприяли поклади високоякісних гончарних і вогнетривких глин у Слов'янську та його околицях. Місцевий посуд, вази й статуетки продавалися по всій країні. Якщо російська агресія у 2014 році змусила виробників шукати нові ринки збуту, то велика війна поставила галузь на межу існування.

Гончарство в Слов'янську почало розвиватися у 17-18 століттях. Тоді біля Торської фортеці (Тор – історична назва міста) поселенці й козаки знайшли пластичну глину і почали виготовляти з неї найпростіший посуд – глечики, макітри та миски. Галузь масштабувалася в 19 столітті, коли польські промисловці Ян Дзевульський і брати Лянге відкрили в місті завод з виробництва теракотових плиток.

What's next

Міська влада навіть планувала розвивати Слов'янськ за прикладом італійського Сассуоло – одного з найвідоміших керамічних центрів Європи. Хоча в місті працювали сотні гончарних майстерень, проблемою виявилося створення впізнаваного бренду слов'янської кераміки.